Срібний призер літературних читань "На Миколая" - Будко Юлія, учениця 6 класу Тернівської ЗОШ І-ІІІ ступенів

Легенда про дружбу собаки та людини

Колись давно, ще за сивої давнини, коли люди не знали , що таке вогонь та як його здобути, жили у непрохідних хащах зграя вовків та ватага собак. У вовків вождем зграї був хитрий і жорсткий Наум , а у собак- сильний і відважний Жадан. Кожен з них приносив для своєї зграї поживу для всіх та захищав від ворогів. Наум і Жадан були в добрих відносинах, втім не були прикладом друзів дитинства, хоча виросли в одних і тих самих умовах, часто бачилися в дитинстві, гралися на лісових галявинах. Інколи і чубилися, тож приходилося їхнім мамам їх розмиряти, але діти є діти, а тварини також, тож швидко вони забували свої обіди і знову цілий день Наум і Жадан гралися на галявині, бігали наввипередки лісовими нетрями.

Але час минав і Наум, і Жадан стали ватажками своїх зграй. Так як вовки завжди прагнули кращого для себе, то ось, що зробив Наум. Пішли Жадан та Наум на полювання. Жадан приніс м’ясо, а Наум відійшов далеко від собаки та з’їв м’ясо, натомість приніс самі кістки. Так було багато разів, але так як Жадан був недурний, він згодом все зрозумів, що вовк щось приховує. Вирішив прослідкувати за ним і побачив, як той їв м’ясо. Жадан не став йому нічого говорити, а мовчки пішов до своєї зграї…

Собача зграя знала, де були мисливці і подалася до них. Підійшовши до мисливців, собаки крутилися біля них, лащилися, а ті дали їм по шматку м’яса. Собаки кожну ніч були біля їх жител та охороняли їх, так згодом вони стали справжніми друзями людини. Жадан та його зграя були по- справжньому вірні мисливцям, а не задля своєї користі.

Собака- єдина жива істота, яка цінує життя господаря дорожче, ніж своє.

Мій вірний друг

У кожної людини є своя мрія, а у дитини і поготів… Я мріяла, що батьки подарують мені песика, такого маленького, з мокрим носиком, веселого, непосидючого… Час ішов, а батьки не поспішали, а я так чекала! І ось одного ранку, який нічого незвичайного не віщував, звичайний вихідний день, я почула біля мого ліжка легеньке шарудіння і ледь чутне гарчання. І тут я побачила маленький темний клубочок, який котився по підлозі , весело граючись моєю іграшкою, а поряд стояли, посміхаючись, мама з татом. Я підхопилася, взяла той малесенький теплий клубочок, який вертівся у мене в руках і намагався плигнути на підлогу. Так як же я тебе чекала, мій друже, мій маленький Лорд! Моя маленька німецька вівчарка!

Ми майже весь вільний час разом, із Лордом прогулюємося вулицями, заходимо в осінній сад, де під ногами шурхотить листя і пахне яблуками. А ось ми уже і біля річки… Як же все спокійно тихо… Вода у річці темна та холодна, і рибка не шубовсне, мабуть, пішла шукати і собі , де б перезимувати. Але похмурість пізньої осені нас із Лордом не зачіпає, ми чекаємо першого снігу і перших морозів, цікаво, як же Лорд буде реагувати на перші малесенькі сніжинки, адже він ще ніколи не бачив зиму?

Я вже навчила Лорда багатьох команд: «Сидіти!», «Лежати!», «Дай лапу!», «Голос!». А ще він у нас справжній захисник. У двір уже просто так ніхто не зайде. Мені пам’ятається ще коли був Лорд маленьким, любив грати у дворі, чіплятися до курей, качок, котів, а як же він любив рити ями… Одного разу вирив яму там, де була посаджена мамина улюблена квітка. Звісно, його ніхто не сварив, але квітки була жаль.

Коли Лорд був маленьким і ми з братом вигулювали його у центрі селища до парку, він не давав нікому спокою. А зараз він зовсім змінився: став дорослим, важним, слухняним. Ми із ним не розлий вода. Я його дуже люблю.

Про свого улюбленця можу говорити та писати багато чого, але мені час іти, так як він на мене чекає.

Чарівний подих новорічного свята

У кожного з нас є своє улюблене родинне свято. Для мене це- Новий рік. Я його з нетерпінням чекаю. І хоча уже не маленька, але відчуття чогось чарівного , таємничого мене не залишає. Мені здається, що саме в новорічну ніч у вікно кожної оселі заглядає Дід Мороз і Снігуронька, а приходять вони вночі, коли діти засинають і кладуть їм подарунки під ялинки. Але не тільки вони заглядають у вікно, а ще у моїй уяві постає і Снігова Королева, яка може заморозити дитяче серце, перетворити його на крижинку, і тому я міцніше кутаюся у ковдру…

Я знаю, що завтра Новий рік , тож я раніше просинаюся і відчуваю легкість, святковий настрій. А ще я відчуваю запах лісу, хвої і чогось такого, що знову мене переносить у чарівну казку! А це ж ялинка! Як же я тебе чекала – цілий рік! Я дістаю іграшки, дощик, гірлянду і починаю прикрашати мою красуню. Всі рідні допомагають мені: і мама, і старенька бабуся, і татко… Як же гарно на душі!...

Для мене це свято просто чарівне, бо здійснюються всі мої бажання. В ньому є частинки радості, теплоти, святкового настрою, чого не вистачає в інших святах. Мені подобається краса Нового року, тому що прикрашена ялинка святково сяє, і сяє вся земля, вкрита снігом. А саме головне те, що я сиджу в колі рідних для мене людей і на їх обличчях сяють посмішки.

Сучасна казка «Пригоди комп’ютерної Миші».

Сьогодні ранок був не дуже добрий. Коли прокинулася Миша, в неї з самого початку не було настрою.

«Привіт, Мишко»,-сказав Монітор. «Привіт»,-зухвало сказала Миша. «Нарешті настав ранок!»-говорив Монітор. Миша собі думала, чого це він причепився зі своїм ранком. «Я взагалі сьогодні не хочу працювати! Мною тільки і вміють управляти та клацати на мені. А тобі гарно, тебе включать на 4 години підряд і ти просто сидиш, а я працюю!»-кричала Миша. «А я, уяви собі, також працюю і навіть перегріваюсь!»-стверджував Монітор. «Все, я не хочу з тобою поки що говорити»,- сказала Миша. «От і добре»,-сказав Монітор. Він замовк і чекав, що Мишка перша обізветься до нього, але та мовчала і чекала, що першим повинен вибачитися перед нею Монітор. Час спливав. Монітор почав сумувати і часто благально дивився на Мишку. А та хвисьнула своїм хвостиком і вирішила знайти собі , як вона вважала, кращого друга.

- О мій друже, телевізоре, я тобі зможу стати у пригоді, стань моїм другом і цінуй мене, - запропонувала Мишка.

Телевізор глузливо глянув на неї і розсміявся:

- Ха-ха-ха, ти мені у пригоді, ой і насмішила. У мене є друг, якого я дуже шаную -це пульт, а кращого друга я не хочу, тож бувай!

Мишка розсердилася і побігла далі. Набивалася в друзі і до пральної машини, і до пилососа, і до телефона, але від усіх отримала відмову. Ображена, нахнюплена тихенько підійшла до Монітора і легенько потерлася об його стінку:

- Вибач мені, кращого друга, ніж ти я не знайду і більше ніколи не шукатиму. Давай помиримося.

Монітор зрадів, засяяв посмішкою і разом із Мишкою помандрував незвіданими шляхами Інтернету. Вони зрозуміли, що жити один без одного просто не можуть.

Відеоматеріали до конкурсу літературні читання "На Миколая"